Страна: Украина
Меня зовут Станислав, сейчас учусь на 3-м курсе университета в Киеве, изучая международные отношения. Писать начал, когда мне исполнилось 16. Сначала это были посредственные стихи, в которые были положены мысли о любви, жизни. Потом временно перестал писать.
Последние полгода снова начал заниматься творчеством. Пишу больше на украинском ибо мне кажется, что в эти стихи я могу вложить больше, чем в стихи на русском. Хотя, знакомым и друзьям нравятся стихи на двух языках. Да и очень стараюсь писать и на русском, и на украинском, хоть и пока что не получается так. Друзья говорят, что давно стоило их показать кому-то, кроме них. Чем я увлекаюсь? – Разное. Чтение, изучение международных отношений, спорт. Всегда стараюсь быть в курсе новостей и постоянно развиваться. Думаю. самое главное я уже сказал.
Country: Ukraine
My name is Stanislav. Currently I am enrolled in the 3d year of International Relations in Kiev. I began writing poetry when I was 16. Afterwhile I have stopped writing. Last half of the year I dedicated myself to wtiring. I had never shared before with my art. My friends always tell me that my ukrainian poerty is really interesting and worth of spreading. So I have decided to become a participant. What about me, I am fond of reading, international relations and sport.
Из сборника украинских стихов “У пошуках вічності”
Кредо мореплавця
Ти прокинувся вранці один
За вікном вже наче світало
Тобі снився блакитний дим
І як корабель в морі кидало
Хвилі морські та простори
Чайка, що кружляла у сні
Такі величні, далекі гори
Такі безмежно довгі дні
Синє небо, танці з зірками
Човен, хвилі, небо – тандемом
Багато інших людей морями
Ніколи не знаєш де ми пливемо
І вітер бавився вітрилами
Поспішав на сонця захід
Птахи махали крилами
Бо то надійний вічний засіб
Всі по-різному були в погоні
Кораблями, вітром , ті ж птахи
І я блукаючи морями й снами досі
Знаю – вічне сонце не знайти
Ти прокинувся вранці один
І скоро підеш шукати
Того, що людям не знайти
Того, що ніколи їм не мати
І довго блукати ти будеш
Допоки не знайдеш світ
Той єдиний і таємничий
Де сонця захід – схід
Ти почуй мене
Присвячено Л.А.І.
Ти почуй мене сьогодні
Хай я вчора був ніким
Серце вирветься назовні
Голосом тихим і грімким
Ти почуй мене сьогодні
Хоч і ти вже не моя
Без тебе так самотньо
І всередині жорстка війна
Ти почуй мене, маленька
Чуєш ти безмовний крик?
Лиш любов моя безмежна
І в цій безмежності я зник
Ти відкрий нарешті очі
І відверто в очі подивись
Правду скажуть лише ночі
Як разом ми були колись
І почуй ти ритм серця
І фортепіано знов відкрий
Заграй мелодію безсмертя
Згадай лиш хто я і котрий
Я любил её как никого другого
А знаешь, я любил её как никого другого
И пусть она ходила за руки с другим
Ради неё и правда, был готов к любому
Хоть я был и сам ей не любимым.
А знаешь, её глаза действительно сверкали
Я видел в них какой-то отчаянный огонь
Эх, да что тогда с тобой мы понимали
Да и я был циничен и смешон
А знаешь, ведь на свете все бывает
Мы не знаем сами, где конец
Лишь решаем сами, обрываем
Бесконечную тоску сердец
А знаешь, боль становится сильнее
И разрывает части тела изнутри
Но я не становлюсь слабее
А лишь сильнее от такой любви
А знаешь, ты и знать не будешь
Что я любил только тебя
Ведь я не позову тебя на ужин
Даже сильно так любя
Все останется лишь тайной
И многие года спустя
Быть может, я узнаю – не напрасно
Я так любил только тебя
Епілог до твору: «Гімн незламного або як блукаючий віднайшов свій шлях»
У цей мотив покладено багато слів
Та сцен, думок, надій і сподівань
Лише Ви можете любити й не любити
Цей вірш, строфу й легку іронію бажань
Чому іронію?- все занадто просто
Про те, що близько серцю пишуть всі
Але, наразі, я скажу вам ось що
Не всі пишуть відверто, себто від душі
І тут неправильно було б сказати
Що і я пишу відверто, зрозумійте ви
При бажанні можна справді показати
Що й мої слова узяті з пустоти
Проте, я маю честь творити строфи
І доносити свої ідеї читачам
Словами я підкорюю ті самі гори
Які були давно потрібні нам
Перо могутніше за грубу силу
І скористатись може ним не кожен
Тому сила скеровує людину
І відправляє просто у непотріб
Людина може наче все у світі
І доля підвладна лише нам
Чому ж тоді блукаємо у лісі
Чи підкоряємось вітрам
Чому людина може все, говорять
Чи що душа у нас безсмертна
Так багато мрій, думок навколо
І мрія вся моя сама безмежна
Мрія ця проста й тендітна
Щоб цей твір побачив світ
Така можливо непримітна
Як насправді цілий заповіт
Проте, думок на зараз досить
Епілог закінчується тут
Хай ця історія по світу ходить
І передається з вуст до вуст
Роздуми вночі, трамвай і я
Їхав вночі трамвай повільно по місту
Прямував, обравши звичний маршрут
І для мене, на жаль, немає там місця
Бо насправді потрібно залишитись тут
У трамвая маршрут повсякденний
У нього, мабуть, доля одна
До самої смерті маршрут двадцять два
Для когось дорога пекла чи зла
І я сидів вночі у тому трамваї
І думки ніколи не покидали мене
Чому в житті одним треба так мало
А іншим з багатствами зле
І я сидів вночі у тому трамваї
І думав чи є моментами щастя це
Стомившись, позаду на сидінні
Пам’ятаючи, що мить ця скоро піде
Багато думок в голові я обдумав
І здавалося дивним, що мить
Зламає те, що здавалося муром
І мрію давню в душі оживить
Трамвай усе їхав далі по місту
І нарешті вже зупинка та
Але я вирішив, що то вже не місце
Не місце, де жила душа
Тоді на іншій зупинці я вийшов
І там знайшов спокій душі
Не думаючи, що так швидко
Можливо його віднайти
І тільки там, де було це місце
Зрозумів я, що доля у трамвая одна
А щоб віднайти, що серцю близько
Насправді терниста колія
Саме тому трамвай їхав по місту
А я залишився стояти тут
Я вже пройшов ту колію тернисту
І віднайшов єдиний маршрут
(12 оценок, среднее: 4,50 из 5)
Загрузка...